Стягнення заборгованості за надані послуги без укладання договору

На основі постанови Верховного Суду у справі № 916/1940/19 від 8 жовтня 2020 року

Зазвичай частина 3 статті 10 Закону України «Про публічні закупівлі» (далі — Закон) про заборону  придбання товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур закупівель / спрощених закупівель, визначених цим Законом, та укладення договорів про закупівлю, які передбачають оплату замовником товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур закупівель / спрощених закупівель,  асоціюються з негативними наслідками для замовника у вигляді адміністративної відповідальності.

Але контрагент замовника теж може зазнати збитків через недотримання замовником вимог частини 3 статті 10 Закону. Тобто якщо виконавець надасть послуги замовнику без проведення, приміром, переговорної процедури, то незважаючи на факт надання послуг, стягнути кошти із замовника не така вже й проста справа. 

У даній судовій справі спір між сторонами виник через підвищення вартості послуг виконавцем. На думку виконавця, сторони уклали між собою у спрощений спосіб договір про оформлення перепусток згідно з тарифами, запропонованими виконавцем, шляхом направлення виконавцем замовнику повідомлення про вартість оформлення перепусток та подання замовником відповідних заявок на їх оформлення, а також діями замовника з оплати окремих рахунків виконавця. Враховуючи те, що замовник після направлення виконавцем замовнику повідомлення про вартість оформлення перепусток вчинив дії щодо надання виконавцю заявок на оформлення та обслуговування перепусток та продовжує користуватись перепустками виконавця, з огляду на приписи статті 640 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) договір є укладеним у спрощений спосіб, тобто на умовах, запропонованих виконавцем, зокрема в частині вартості послуг.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті на користь виконавця і були мотивовані тим, що, оскільки замовник звернувся до виконавця із заявками, отримав від виконавця відповідні послуги без достатніх правових підстав (договору), розуміючи цінову пропозицію виконавця, у подальшому за ці послуги не розрахувався з виконавцем, то замовник, відповідно, зберіг кошти за рахунок виконавця.

Але касаційна інстанція не погодилась із висновками судів першої та апеляційної інстанцій та зазначила наступне: як вбачається з матеріалів справи, позивач та відповідач у справі є державними підприємствами. Законом України «Про публічні закупівлі» установлено правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади. Закон застосовується до замовників, за умови, що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 200 тис. грн, а робіт — 1,5 млн грн. Згідно з Законом забороняється придбання товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур, визначених Законом, та укладання договорів, які передбачають оплату замовником товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур, визначених цим Законом. За змістом частин 3, 4 статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) забороняється укладання договорів, що передбачають оплату замовником товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур закупівель, крім випадків, передбачених цим Законом. 

Верховний Суд відзначає: з огляду на те, що виконавець та замовник у справі є державними підприємствами, а сума заявлених виконавцем позовних вимог за надання послуг з оформлення та обслуговування перепусток складає 4 633 942,61 грн, до спірних правовідносин норми матеріального права мають бути застосовані з урахуванням Закону України «Про публічні закупівлі». Натомість суди попередніх інстанцій належним чином не визначили фактичний характер спірних правовідносин, які склались між сторонами, не дослідили дійсні обставини справи та не звернули уваги на те, що відповідач є державним підприємством та зобов’язаний дотримуватись вимог Закону, а тому узгодження правовідносин сторін з надання послуг з оформлення та обслуговування перепусток на суму, яка перевищує 200 000,00 грн, має відбуватись з дотриманням передбаченої законом процедури закупівлі, а отже, стягнення спірної суми коштів з відповідача призведе фактично до нераціонального та неефективного використання державних коштів, що суперечить положенням Закону.

Фактично для замовника існує законна заборона на закупівлю таких послуг без застосування процедури, визначеної Законом. При цьому судами встановлено обставини щодо проведення між сторонами переддоговірних відносин із закупівлі вказаних послуг, однак за результатами проведених переговорів між сторонами так і не було укладено договору саме у зв’язку із незгодою відповідача щодо вартості предмета закупівлі.

На думку колегії суддів, саме у зв’язку з тим, що сторони так і не дійшли згоди щодо вартості таких послуг, тобто існує спір саме щодо вартості послуг та тарифів, які застосовані позивачем, інтерес виконавця підлягає захисту саме шляхом визнання договору укладеним у редакції, запропонованій виконавцем, та, відповідно, за результатами якого можливо буде стягнути кошти за надані послуги. 

Підсумовуючи вищевикладене, у даному випадку норми Закону України «Про публічні закупівлі» касаційна інстанція визнала спеціальними та такими, які мають вищу силу над нормами Цивільного кодексу України. 

Дата публікації: 30.10.2020